Голос і тексты Анны Кузмяковій можете познати з вецерёх русиньскых медій і періодік. Скоро цїлый свій професіоналный жывот є редакторков і перекладательков. Працёвала тыж на многых русиньскых і словеньскых перекладох одборных публікацій і белетрії. Довгы рокы є членков Русиньской оброды на Словеньску, причім в роках 2001 аж 2006 была їй председничков. Днесь сполупрацує і з молодов ґенераціёв Русинів. В бісідї нам Анна Кузмякова перезрадила і то, як са чула в часї, кедь была русиньска народность заказана.
Де суть ваші корїня? З якого села і реґіёну походите?
Моє корїня сягать до реґіону Замаґуря. Народила єм ся в селї Страняны (даколи называли Фольварк) в окресі Стара Любовня.
Народили сьте ся кінцём 40. років минулого столїтя а вырастали сьте праві в часі, кедь была русиньска народность заказана і Русины ся не могли слободно голосити ід своїй ідентітї. Як сьте тоту сітуацію внимали як дїтина а як ю внимала ваша родина? Вели вас родіче од маленька ід тому, жебы сьте сі усвідомовали свій русиньскый корїнь?
Як мала дїтина єм думала, же вшыткы люде на світі бісїдують по „фольварьскы“, як мої родічі і люде на селї. Родічі мі одмаленька гварили, же сьме Руснаци. Аж як єм пішла до школы (1955/56), кедь уж по школах в русиньскых селах быв запровадженый повинный україньскый язык, пришла єм до контакту із словацькым, україньскым, російскым а пізніше і нїмецькым языком. Тоты языкы єм брала за чуджі. Слово народность в тім часї не было в модї, быв то - я го называм - приказовый режім, нихто ся никого не просив, на якім языку ся хоче учіти. Жадна слободна воля, але приказ згоры. Но наперек тому мене вшыткы языкы фасціновали і любила єм ся їх учіти уж од зачатку.
По скінчіню штудія на Педаґоґічній факултї Універзіты П.Й. Шафаріка в Пряшові сьте даякый час учіли на Основній школї в Якубянох. Потом сьте перешли до народностного гнутя в рамках тогочасного Културного союзу українскых трудящіх. Што вас вело ід тому, же сьте зохабили роботу учітелькы а зачали сьте ся анґажовати в народностній области? Чому конкрето сьте ся тогды веновали?
З Якубян до Пряшова єм одышла по родинній траґедії, кедь при мужовій автогаварії загынули мої дві дївочкы. Пізнїше єм остала сама з наймолодшов 2-річнов дїтинов а мусила єм думати над далшов екзістенціёв. Знамы мі порадили, же на КСУТ-і є вольне місце. Кедьже по УПЙШ в Пряшові єм окрем нїмецького языка мала штатніцю і з україньского, пішла єм там робити. На выдавательскім одділіню єм мала на старости выдаваня Репертуарных збірників про фолклорны і театралны колектівы, пізніше зборникы співанок. За найцїннішы того часу поважую публікації Краю мій рідний, зборник співанок, котры позберав Юрко Харитун із днесь уж затопленых сел Стариньской долины і Народні пісні села Орябина, котры записала Анна Деревяникова. Обидві публікації вышли в русиньскых діалектах тых сел. В револучнім 1989-ім роцї ня переложыли до редакції Нове життя, де сьме з цїлым колектівом зачали выдавати Голос Русинів, як додаток новинок. Но тогдышній верьхности КСУТ-у ся то не полюбило, а так редакторы дістали выповідь. Словацька преса тодыль з нами зробила розговоры, котры вышли під назвов (остали лем) Ґенералы без войска.
Як сьте внимали добу, кедь ся Русины не могли приголосити ід своїй народности? Як то подля вас позначіло културный розвиток і історічный вывой русиньскій меншыны на Словеньску?
Штат і ёго режім в тім часї не узнавав русиньску народность з тым, же нашы діалекты суть лем сучастёв україньского языка. То была схізофренія, котра ся товкла до голов нашых людей, але покы не настав револучный 1989-ый рік, ніч ся з тым не дало робити. Довгы рокы українізації, котру нашы люде не прияли, позначіли головно русиньске школство.
Баршанова револуція в роцї 1989 принесла позітівны зміны і про Русинів. Од року 1991 ся Русины могли слободно голосити ід своїй народности, яка была узнана як самостатна народность. Зачали взникати русиньскы орґанізації, преса а пріправлёвала ся кодіфікація русиньского языка. Як собі вы спомінаєте на тот період? Яка налада тогды была не лем меджі русиньскыма актівістами але і меджі людми в реґіонах, в селах?
Была то міцна евфорія і великый запал до роботы із слободным материньскым словом. Выникла редакція, зачали сьме выдавати новинкы, часопис і далшы публікації. Цїла редакція помагала і при готовлїню Ортоґрафічного словника і далшых публікацій, котры были потребны ку кодіфікації русиньского языка.
Де сьте працёвали в часі од року 1991? в якых народностных актівітах сьте ся анґажовали? Што в тім смерї поважуєте за свій найвекшый успіх?
Од 1991-го року єм робила в редакції русиньскых періодік Народны новинкы, часопис Русин, але і в іншых неперіодічных выданях Русиньской оброды. За найвекшый успіх, а то нелем мій, але цїлого редакчного колектіву (А. Зозуляк, А. Плішкова, М. Мальцовска, К. Копорова) поважую факт, же хоць сьме од 1996-го року были веце раз без фінанцій і евідованы на урядї працї, вытримали сьме, а не дали заникнути русиньскым періодікам. А то і вдяка многым русиньскым спонзорам, котры нам помогли пережыти тоты найкрітічнїшы рокы.
Много років працюєте як новінарька і редакторка. В котрых медіях сьте почас свого жывота працёвали і якым темам ся венуєте?
Робила єм в споминаных русиньскых періодіках, ку котрым пізнїше прибыли новинкы Інфо Русин. Ку тым ся прилучіли Народны новинкы а днесь уж выходять під назвов Народны новинкы Інфо Русин. Сполупрацовала єм і з нашым народностным высыланём Радія Патрія, де іщі в Пряшові єм готовила релації про дїти, пізніше і релації про юбілантів.
Што поважуєте за свій найвекшый новінарьскый успіх, на котрый сьте горда?
Може за найвекшый новинарьскый успіх поважую выданя історічной публікації, котру в роцї 2010 выдала Русиньска оброда на Словеньску під назвов Наша двадцятьрічна путь. Ту є змаповане цїле діятельство русиньского пореволучного руху, над котрым єм робила понад три рокы. Пышна єм і на свої проєкты в области русиньской културы, котры суть доднесь успішны, як наприклад декламаторьскый конкурз Духновічів Пряшів, фестівал русиньского гумору На фіґлярьску ноту ці Дні русиньскых традіцій і іншы.
В сучасности ся венуєте і перекладом до русиньского языка. Перекладуєте справы про Редакцію народностного высіланя Радія Патрія, а так само про інтернетове радіо русин ФМ. Окрем того маєте за собов уж ай переклады книжных публікацій. Як довго ся перекладаню венуєте і на якых інтересных перекладох сьте працёвали?
Уж высше споминану документарну публікацію єм переложыла і до словацького языка, то значіть, же вышла двоязычно. А то є добрї, бо днесь служыть многым людям, котрых інтересує новодоба історія Русинів. Часто з нёй черьпають і штуденты, котры пишуть діпломовы роботы з русиньсков тематіков. З україньского до словацького і русиньского языка єм переложыла книжку Дротарі од орябиньского родака Івана Кіндю. Про Вігорлатьскый музей єм робила переклад до русиньского языка двох моноґрафій – Орест Дубай і Войтєх Борецькый – то суть нашы славны малярї. Про Музей Спіша єм переложыла публікацію Історія Русинів на Спішу а про ОЗ молоды.Русины єм робила русиньскый переклад приповідок Ганса Хрістіана Андерсена. З перекладом єм в контаті од моїх редакторьскых зачатків.
Як внимаєте сучасне русиньске гнутя на Словеньску? Де ся подля вас Русины за послїдных 30 років посунули? Мавуть подля вас надїю, же як народ пережывуть? Што є тым ключом, котрый Русинам забезпечіть далшый розвиток?
Русиньскый рух є днесь жывотаспособный. Кедь собі подумам на 1990-ый рік, як не было русиньского ніч - народности, пресы, высыланя в радію, телевізії, музею і т. д., так є то великый крок допереду. Но треба повісти, же не было легке тото наше русиньске возроджіня. Днесь сьме овелё міцнішы, маме в своїх рядах розумну молоду ґенерацію Русинів, котры ся знають поставити проти нашым нежычливцям. А ключом є то, же знають і мудро арґументовати. І тото може быти надїёв, же Русины як народ пережыють і в будучности.
авторка статї: Наталія Гребікова
