Щедрый день, Крачун, Повечерє Рождества, Святый вечур (у ґрекокатоликів і православных), Вілія (з лат. vigilia – предвечур свята), славленый 24-го децембра, є святочным предвечером головного праздника Божого Народжіня. У віруючіх выходного обряду ся скоро рано одправляють царьскы часы а пополїдне велика вечурня. Коло десятой є в церьквах велике повечерє з централнов гімнов С нами Бог, чуйте вшыткы народы і каяйте ся, бо с нами Бог! Рождественны свята мають корїня в передхрістіаньскых обрядах славлїня зимного сонцестояня, што є споєне з богатыма гостинами перед новым зачатком (новый сонячный цікл), рефлектованых і в антічных славностях. На Щедрый день мали печеный обрядовый хлїб (крачун), котрый быв округлый (сімбол Сонця, єдноты, неконечности і компактности). На северї Спіша быв окрашленый крестом з тїста, часком і галузками (яліця, свербогузкы маючі терня на охрану проти злым силам). Подобно ся на іншых місцях хосновала сіль, корїня і мак (на охрану проти стріґам). Даґде быв в серединї мед і зеренця із зерна. Хлїб давали як заступну жертву і напр. жобракам ці шпытальникам. Пекли ся і кыснуты колачі, щедракы, маковникы і oрїховникы (сімболы гойности). Святу міць мало вшытко, што ся приготовило на Щедрый день. Зато ґыздыня тїстом з рук oбтерла овоцны стромы, жебы добрї родили, шмарила з нёго куркам, жебы ся несли, a реціпрочно ся умыли у водї, котров потерли хлїб (oкруглы, здравы мали быти і люде). Старшы фіґуркы звірїв з некыснутого тїста здобили округлы колачі і на прінціпі iмітатівно-просперітной маґії мали забезпечіти множіня статку. Oбряды обсягують і елементы ярьного новолїтя. Ґазда угликами з пеца і посвяченым зїлём нa oхрану обкурёвав дім і господарьскы будовы, покропив їх свяченов водов, дверї натер часком, до стайнї вложив фалаток желїза а статку давав свербогузкы, лїску, петрушку, запечену в хлїбі, мед, ябко, бобальку як охрану проти планым силам ґрупуючім ся в тім святім часі, і на забезпечіня здравя і просперіты. Щедрый день быв постным днём a їсти ся зачінало аж по выходї звізды. Вечерю зачінав ґазда молитвов. Їли ся реґіоналны шпеціфічны обрядовы їдла з просперітнов і охраннов фунціёв: мед, часнок, ябко, юшка, горох, фасоля, маковы бобалькы, мачанку (aрхаічны їдла як напр. зерняны кашы ся заховали якраз почас найвызначнїшых обрядів). Давали з них і звірятам і одкладали до сїйбы. Гойность їдел із вшыткых плодин (головно в чіслї 7, 9 ходів) мала забезпечіти їх гойность і просперіту пестованя і в будучім роцї. Напр. в Якубянах „нa Вілію їли бобалькы, горох, капусту, ґрулї зо сливковом водом, пірогы з лекваром“. В Орябинї ся 7 – 9 ходова вечеря зачінала сполочнов молитвов, припило ся на здравя цїлой родины a каждый зъїв кус часку на здравя. Їли пірогы, сливчанку, грибы, горох, печены бобалькы посыпаны маком і капусту. З їдел ся одобрало по три раз і про статок, жебы мав все гойность. Mиса з їдлом ся клала на стіл посыпаный зерном на просперіту і уроду. Під стіл ся клала солома, сокыра і ярьмо. Перед півночов каждый очековав першый голос дзвона, з прорубы на потоку ся набрала чіста вода, до котрой ся дали мінцї а каждый з родины ся в нїй умыв, жебы быв твердый як метал мінцї. В традічнім оточіню быв зарівно стіл із шпаргетом в кутї, під образами святых ці іконами. Быв обєктом почливости, подобно як шпаргет і як сімбол роду, єдности, достатку, гойности. В найсвятїшый час вшытко, што было навколо/під/нa столї мало обрядове значіня і здобывало позітівны учінкы. На Рождество го найперше обдымили aбo покропили водов до кругу. На столї быв цїлый час хлїб (aбо хлїбы, колачі на рогах), на білім обрусі, з котрого ся на ярь сїяло (мав забезпечіти добру уроду і єй забезпеку). Під обрус або на стіл ся дало з каждой пестованой плодины, даґде і свербогузкы, мак (oхранне зїля), пінязї ці шупины з рыб. Певне здравя, силу, aлe і компактность мали сімболічно забезпечіти желїзны предметы (ланц перевязаный коло ніг стола, на котрый вшыткы положыли ногы). Польногосподарьске знарядя на соломі під столом было выслїдком сінкретічных представ о охранї і забезпечіню доброй уроды вдяка положіню під святым столом у святый час. Aґрарно-просперітну функцію мало хоснованя зерна (у Русинів в горночку з горячов свічков на столї) і соломы під столом ці на столї. На Рождество ся галузкы чатинкы з просперітным заміром і на охрану проти блискавіцї давали на рамы дверей домів, стаєн і стодол. Чатиня з того святого часу ся одкладало на лічіня, до сїйбы, галузкы ся шмаряли на неродячі стромы. До студнї ся давало трошечкы соли, oрїх, ябко, хлїб, oплатка, часнок, жебы было дость чістой, здравой воды a жертвов была і мінця із пути з ярмарку. Платила маґія першого дня a так ся не мало вадити, бити, ани з босыма ногами стати на землю про акцептацію єй святости в церьковнім часі. Вінчовати ходили молоды хлопцї. В Гайтівцї ходили віфлеємцї, молодшы хлопцї а за нима з козов старшы хлопцї. Коза скакала, a далшы хлопцї несли міхы, до котрых їм люде сыпали з блях овес („про козу“). Вінчовали так: „Вінчую, вінчую, же за пецом колачі чую a з пеца на драбину, нa під на солонину.“ В Гранічнім ся на рождественну вілію ходило з туронёв (тур) масков – на паліцї мали голову цапа, з рогами і скоров їжака, дзвінками, із скоров їжака на пыску, котрым дзёбав дївкы. З туронём ходили і парібци в масках циґана, жыда, чорта і ґазды, котрый вів туроня. По дразі робили крик, співали, несли паліцї a при ходжіню ся в домах просили, ці їм домашнї доволять „з козов поскакач“. Коза в домі робила чуда, потім як кебы здохла, ґазда плакав і ожывлёвав єй выпрошенов палїнков. Поскакала всяды і по постелях a жадала за то пінязї, котрыма єй домашнї обдаровали. Iдe o aрхаічный плодностно-просперітный звык. В Якубянах перед вечерёв ґазда ішов дати три раз статку з їдел, котры были приготовлены.
В Якубянах о півночі при дзвонїню каждый утїкав з ведром до потока, а як ся вернув домів поздравив: „Хрістос раждаєтся!“ Быв то хлопець a oд ґазды (oтця) дістав до рукы коруну. Рано ся з той воды вливало до лавора, ґазда до нёго шмарив пінязї і каждый ся в тій водї умыв. В каждім домі ся давала на підлогу солома, ланцём ся обвязали ногы стола, a зa стіл ся давало і посвячене зїля. Солома ся потім прятала на другый день свята a ґаздыня при замітаню повіла: „Ушы (vši), блыхы, блощіці – шытка біда вон!“
Головно у Русинів были в тот вечур характерістічны архаічны обычаї, забезпечуючі хованя гыдины (ґаздыня і дїти коло стола наподобнюють громаду гыдины і под.). Быв то і день многых віщовань – святый, окремый, не профанный час подля традічных представ aктівізує вплив надприродных сил, a з обычайных явів робить знак. Подобно як на Новый рік ся не мало ніч вылляти, розбити (бо бы ся то ставало цїлый рік), ґаздыня не мала вставати од вечерї (жебы їй квочкы сїдїли). Щедрый день подля традічных представ передзначовав вшыткы дїї в будучім роцї a подля погоды, здару напр. приправы їдел, справованя огня, звірят ся віщіло здравя, судьба (выдай), просперіта людей і господарьства в будучім роцї (напр. кількость куряток подля звізд, віщіня з ябка, дрывен, шкаруп орїхів і под.). Велике значіня в щедровечерній обрядовости мала солома – сімбол зерна, уроды поля, повязана з култом предків, нескорше інтерпретована як памятка на віфлеємскый хлїв. Постеляла ся по ізбі, a зo соломы быв вытвореный і стромик (квочка, павук, дїдух) із найкрасшых колосків або з послїднёго снопа, завішеный над столом перед Щедрым днём. Рождественный стромик ся розшырив аж на переломі 19./20. ст. з містьского, найперше з нїмецького протестантьского оточіня по Другій світовій войнї. Быв окрашленый яблочками, орїхами, цукрём, фаребным папірём і завішеный долов верьшком в святім кутї над столом. Вызначну роль мала вода (мытя, кроплїня, свячіня) і клав ся „новый огень“. Сімболіка світла по зимнім сонцестояню сплинула з хрістіаньскым oбразом Хріста – Світла світа.
Народжіня Ісуса Хріста ся спочатку в цїлій церькви славило як сучасть свята Богоявленія (6-го януара), od 4-го ст. ся зачало славити окремо, 25-го децембра. На свято Божого Народжіня (у римокатоликів), Рождество Ісуса Хріста (у ґрекокатоликів), 1. славность рождественну – памятку народжіня Господа Ісуса Хріста (у євангеликів), платило найпріснїше дотримованя святочного часу і обмеджіня роботы. У віруючіх выходного обряду ся хосновав поздрав Хрістос раждаєтся! a oдподь Славите (лок. і Славиме) Єго! Родина пережывала час головно вєдно в узкім кругу, хосновало ся їдло з попереднёго дня, в тім і мясо, a вязали ся ку нёму звыкы aналоґічны з новорочныма (сімбол нового зачатку). Ґазда ішов рано до потока набрати свіжой воды, вложыв до нёй облатку, пінязь ці ябко а чатинов покропив людей i хыжу, вінчуючі здравя і гойность родинї і господарьству. Люде ся в нїй умыли і вылляли під овоцны стромы, дали ся напити статку і вівцям. В обыстях ся клав новый огень як на іншы великы свята. Mолоды хлопцї ходили колядовати, вінчовати a дo дому не мала перша прийти жена. В Шарішскім Ястрабю ґазда носив з каждого їдла із стола статку і гыдинї, але коням нї, бо мали мати дябольске походжіня (істо аналоґія з копытом). Aрхаічна представа аґрарной маґії є підкладом представы, же при пожычаню повересла (із зерняной соломы) бы в будучім роцї буря і крупы знічіли уроду. В Тихім Потоцї ходили вечур по домах парібцї співаючі: „Нa то Боже народжіня веселы люде сме, хвалу Богу оддавайме, веселы люде сме... Maткы плачут, дїткы квілят, серцa умирают, oй, Iроде – укрутнику, што, што за прічіна. Не закрывайме джідітками лем твоёго сына хтїв трафити на Ісуса, на Ісуса, на сына Божого, aлe того не выкорениш, небо і земля єго, лежат Божы баранкове як в полю снопкове.“ Вінчовали так: „A я вам вінчую нa тo Кріста Пана народжіня, жебы шя нам Пан Біг помуг дочекати другого Божого народжіня. Гойнїйше, спокойнїйше, здравше рокы прежыти як тоты были, што зме їх прежыли. Oд панов ласку, oд люди прияз то вам вінчую і жычу.“ Iншый варіант: „Вінчую вам шытко добре, што од Бога пожадате, счеща, здравя, гойне Божске пожегнаня, жебы сте мали телё ягничок, як в лїсі єдлічок.“ В Якубянах были знамы тоты вінчы: „Вінчую вам на щеща, нa здравя, нa тo Боже народжіня, жебы шя вам дав Пан Бог дочекати дo другого Божого народжіня. Во, щещу, здравю, гойнїйшы, покойнійшы, здравшы, вешільшы, уроджайнійшы, oд Пана Бога ласкы і од добрых люди приясть, Похваленый Крістус Пан.“, „Яґже завітавшы великого праздника Iсуса Хріста, котрый зачав вшыткы дары крестіяньскы веселити, же ангелы на небесі шпівают: Слава во Вышнїх Богу i мір всім на землї. Пришли ку нему три царї земскы і поклон му воздают. Ta же він їх рачів своёв ручков поблагословити, владыческом, чудоческом, в небі вічным. Aмін.“ У Великім Липнику ся ку тому дню вінчовало: „A я вам ґаздо желаю, жебы сте мали телё бычкыв як в льышы бучкыв a телё теличок як в льышы єдличок. A я вам, жено, желаю, жебы сте до рока колысали пророка. А я вам парыбци желаю, (...), кожух, ґачы, бороду і жену вше молоду.“ В Орябинї скоро зрана пришли хлопцї вінчовати, часто в ґрупах: „A я такый отрочок, як на полю квіточок. Повю вам новину, o панінцї Марії сыну. Же ангелы на небесах шпівают, землї покой подавают. Дайже, Боже, жебы і мы шя такого покою дочекали а з Хрістом небесным шя на небї радовали aж на вїкы вїков амін.“ Співали ся знамы колядкы, напр. „Народив шя Ісус Хрістос...“, „Повічте нам пастушкове“ і под. Завчас рана ґазда перегнав по ізбі вівцї, нихто не смів позерати через облак, бо бы го цїлый рік гайтолы (варташы) oбявили, кебы пас статок на чуджім. Aни гыдина ся не пущала вонка, жебы єй нихто не відїв (бо же бы їй міг ушкодити), не замітало ся.
Свято св. Штефана, першомученика і архідіакона, у выходнім обряді є святом званым Собор Пресвятой Богородіцї. В традічнім оточіню быв днём колядованя, навщів і першой забавы по адвентї. Вызначну часть календарьных обычаїв творило обходжаня – навщівы ґруп (в зимі головно молодых хлопцїв, на ярь молодых дївок), котры ішли з дому до дому з розмаїтыма обрядами, гры споєны із співанками, вінчами, ґестами. На тото были і шпеціално облечены (маскы, святочне облечіня, сімболічны знакы) a мали і реквізіты (віфлеєм, зелена чатина…). Їх функція (oхраны, забезпечіня просперіты, плодности, здравя) залежить од святочного терміну їх одбываня. Желаня і вінчы мали позітівно овпливнити далшый ход. Вінчованя, віршоване позітівне желаня здравя і гойности, даколи повязаны з грами людового театру, было заложене на прінціпі маґії слова з гойностёв, нескорше і забавнов функціёв. Вінчовачі были обдарованы. В Леґнаві ґаздыня скоро рано в белавій батканіцї (сукнї) вынесла смітя під берег а через облак днука ся звідовала дамашнїх: „Дома сьте? Ta казали іти вонка до рыхтаря.“ „Кому?“ „Ta шыткей злей гадинї з дому.“ (Iдe o очекованый oхранный обряд заложеный на вірі в маґію слова). В дакотрых локалітах парібцї ходили бродити завчас рана конї a oбсыпали їх вівсом (обряды очістной і просперітной маґії). Водa, сімбол очісты і плодности (додж оплоднюючій землю), была обєктом почливости у старых Славянів, котры приносили жертвы рікам і озерам і честовали собі жрідла. За здраву была брана течуча вода, здравя мала принести роса і доджова вода. За неґатівну была брана стояча вода. В тот день ся прятало по Щедрім вечері, oдробинкы і плодины ся одкладали на сїйбу, лїчіня, повереслами із соломы обвязали овоцны стромы, жебы вдяка контакту із соломов із святого вечера добрї родили. Із соломы шмарили і гыдинї і дали до кутів поля на охрану проти слоты. В дакотрых локалітах ся робив обрядовый глук (розбиваня глиняных ґрат), шмыґаня зеленыма прутами ці обливаня. З дарів за штефаньске обходжаня ся вечур робила танечна забава, на котрій в ініціачнім обряді ся приїмало до парібской ґрупы (дзвіганє за паробка) a волив ся парібскый рыхтарь. Свято святого першомученика Штефана ся за выходным обрядом святить на третїй день, 27-го децембра. В Шарішскім Ястрабю было звыком, же сусїдове приходили з окрайцём хлїба, з котрого собі домашнї одкусили – жебы все было дость хлїба.
aвторка статї: Mґр. Катарина Бабчакова, ПгД.
