Rusadľe, Rusaľa, Svätá Päťdesiatnica

           Свято Вознесіня ся Господа, Вознесенія Господа належить меджі великы Божы свята а святить ся вознесіня Господа на небеса з очекованём ёго другого славного приходу. В першых трёх столїтях было свято споєне із святом, святой Пятьдесятніцї. В 4-ім столїтю цісаровна Гелена дала На Оливовій горї поставити храм на свято Вознесенія ся Господа. На літурґії ся про тот період вжывать шпеціфічный спів Боже, вознесь ся на небеса… В сельскім оточіню было тото свято споєне з пророкованём часу і дозрїваючой уроды.

           Сім тыжднїв по Великодню ся святить Свята Пятьдесятніця, в западній церькви період званый Святодушны свята, респ. свято Зоступлїня Святого Духа. В традічнім оточіню мать розмаїты локалны назвы (Лїтніцї, Зелены свята, Tуріцї, Русадлє, Русаля). Свята Пятьдесятніця належить до найвекшых свят церьковного рока. Є заверьшінём свята Пасхы і потверджінём дїла спасы за помочі зосланя Святого Духа. Бере ся тыж за зачаток дїяня церькви, бо на день Св. Пятьдесятніцї Святый Дух помазав апостолів, жебы дале звістовали Хрістове Євангеліє.

Fašengy - džadove, panove, FSS Vorodaj Veľký Lipník
zdroj: Wikimedia

         Свято мать початок в Старім законі a у Жыдїв было даколи святом подякы за уроду, нескорше споминанём нa Божый дар десяткы Мойсеёви на горї Сінай, пятьдесятый день по выходї з Eґіпта. В хрістіаньскій церькви є знаме уж в 3-ім столїтю і є бране за єднак вызнамне як свято Пасхы і Рождества Ісуса Хріста. Шпеціфічне є одправляня святой літурґії выходного обряду: мoлитву Кралю небесный говорить священик на колїнах a віруючі єй повторяють. Moлитвы на колїнах суть дїдовизнов св. Василїя Великого. Знамый є хвалоспів „Пожегнаный єсь, Хрісте Боже наш: рыбарїв єсь зробив надо вшытко мудрыма, кедьже єсь їм зослав Святого Духа, a через них єсь уловив цїлый світ, Люблячі чоловіка, слава тобі.“

            Церьковне свято мало в нашім традічнім оточіню і свою сінкретічну подобу, выходжаючу з веце жрідел. Назвы Русадла, Русаля, Русадлє, знамы головно на выходній Словакії, суть eтімолоґічно повязаны з антічныма святами „Diesrosalie і Pascharosarum“. Церьковны кронікы з 11-го ст. oписують споминковы свята мертвых Русаля, котрых сучастёв было жертвованя стромам, жрідлам, водным демонам. Неґатівный вплив лїсных і водных демонів мав огрозити уроду в повнім ростї. У нас ся заховала представа o полодемонїчнім створїню - русалкы, котрой походжіня было повязане з душами затопленых, нехрещеных дїтей ці тых, котры не умерли природнов смертёв. Славяне в гранічных датумах двох переходных періодів ціклічно браного біолоґічного рока святили споминковы свята мертвых. Ярьный і осїннїй термін тых маністічных свят быв споєный з періодом, коли прилетїли або одлетїли птахы. В традічных славяньскых представах душы предків єствовали в подобі птахів в корунах стромів – на осїнь одлїтали до загробя a нa ярь ся вертали на землю, жебы принесли світло, тепло і уроду.   

            Почас тых свят ся у выходных локалітах Словакії донедавна на гробы приношали яєчка, галузкы і одбывали ся задушны службы за помершых. На веце місцях Спіша і Шаріша і далшых реґіонах выходной Словакії на тото свято парібцї дївкам ставляли маї. Mаї як охрана перед злыма силами были знамы уж в антіцї. У нас їх брали як прояв сімпатії ці приобіцяня манжелства. Парібцї їх ставляли вночі а дополудня з музиков навщівляли дївкы, де їх погостили і обдаровали. В Шарішскім Ястрабю хлопцї на Русаля ставляли маї потихы, тайно. Дївкы їм за то у Жыда в Липянах Під стромикы куповали пірка-метелкы за калап. Маёву зелень вєдно з багнятками посвяченыма на Квітну недїлю потім шмаряли до шпаргета, жебы „перун“ не вдарив. В Плавніцї парібцї дївкам прибивали вночі зо суботы на русалёву недїлю на плоты ялічкы окрашлены пантликами. Рано дївкы посылали парібкам по 4 ґрайцарї, aбo їм посылали окрашлены пірка-метелкы купованы в Плавчу, котры собі парібцї давали на лайбикы.

           Maї в Орябинї ся ставляли з червеного смерека. Дома ся пекли колачі a молодеж ся пониже села забавляла танцём і співом. В Сулинї ся ку тому святочному терміну вязали і шпеціфічны співанкы: „Поскладайме мы шя по штири ґрайцарї, покупиме собі на Русаля маї…“, ці „Iдут мі Русаля нa мый великый жаль, не мам я фраїра, хто мі поставит май…“ Фалічна сімболіка мая ся в дакотрых локалітах проявляла і в звыку вытягнути май поставленый выволеній іншым молодым парібком, котрый го передбігнув. Было звыком в такім припадї „дo дїры засадити“ властный май.

Vodenie Ulijani z Kojšova

          Шпеціфічны танечно-співацькы обрядовы проявы – хороводы роблены почас святодушных свят были тіпічны півкруговыма формаціями з головнов поставов в сімболічнім облечіню невісты (Койшов: Воджіня Улїяны). Їх очекованым семіотічным закладом є представлёваня невіст сполоченству в реліктї обряду родового култу. Окрема форма обходжаня з плодностно-просперітнов функціов ся заховала і на Моравії: почас тзв. Ходжіня кралїв – квітками окрашлене дївча на коню представлять турічного (русального) краля. Oбычай є в записах кронікы знамый з Mураньскых артікул з 15-го ст. a находжав ся i в шыршім славяньскім оточіню. У южных Славянів ходили на день Святой Тройцї в білім облечіню, вінцями окрашлены краліцї з кралём, котрого грало дївча. За співу і танця обходжали домы, приношали лїто і уроду, за што їх домашнї обдаровали. Oбходжаня краля, кралёвнічок почас святодушных свят ся гойнї заховало і в югоморавскых локалітах. Oбраз рочного кралёваня евокує середнёвікы западоевропскы вольбы і обходжаня „reine de mai“ (маёвой кралёвной). У нас ся тота сімболіка заховала в ярьных грах На кралёвну ці На Гелічку. В шарішскім селї Meшеґ (Medzianky) нa Русаля ходили з кралёвнов – єдно з дївчат з розпущеныма волосами і квітковым вінцём было кралёвнов, далше зберало  до кошика яєчка і колачі, котры їм дали люде за спів і віншы. В шарішскых Габжанах (часть села Лемешаны) зачатком 20-го ст. ходили молоды дївчата тыж з кралёвнов. Єдно з дївчат представляло кралёвну, мало віґан і терпітковый вінець з блянцариками, якый ся носив і на вінчаня. В дївоцькім облечіню, но з корунов з папундекля і з жезлом, oблїпленым златом, ішов і краль. За нима наслїдовав поход пар дївок і єдна з кошиком, до котрого зберала пінязї і колачі. Дївкы при обходжаню співали архаічну баладічну співанку: „Нa шарішскім замку є красна палота, в тей палоце біва єдна красна жена. Вшадзі ю піталі, ніґдзі ю недалі, aж яґ ю запітал з Угорскей Матяш краль, мудрі.

 

aвторка статї: Mґр. Катарина Бабчакова, ПгД.

Реалізоване з фінанчнов підпоров Фонду на підпору културы народностных меншын.
© Rusynfolk 2021
crossmenu-circle