Свято Вознесіня ся Господа, Вознесенія Господа належить меджі великы Божы свята а святить ся вознесіня Господа на небеса з очекованём ёго другого славного приходу. В першых трёх столїтях было свято споєне із святом, святой Пятьдесятніцї. В 4-ім столїтю цісаровна Гелена дала На Оливовій горї поставити храм на свято Вознесенія ся Господа. На літурґії ся про тот період вжывать шпеціфічный спів Боже, вознесь ся на небеса… В сельскім оточіню было тото свято споєне з пророкованём часу і дозрїваючой уроды.
Сім тыжднїв по Великодню ся святить Свята Пятьдесятніця, в западній церькви період званый Святодушны свята, респ. свято Зоступлїня Святого Духа. В традічнім оточіню мать розмаїты локалны назвы (Лїтніцї, Зелены свята, Tуріцї, Русадлє, Русаля). Свята Пятьдесятніця належить до найвекшых свят церьковного рока. Є заверьшінём свята Пасхы і потверджінём дїла спасы за помочі зосланя Святого Духа. Бере ся тыж за зачаток дїяня церькви, бо на день Св. Пятьдесятніцї Святый Дух помазав апостолів, жебы дале звістовали Хрістове Євангеліє.
Свято мать початок в Старім законі a у Жыдїв было даколи святом подякы за уроду, нескорше споминанём нa Божый дар десяткы Мойсеёви на горї Сінай, пятьдесятый день по выходї з Eґіпта. В хрістіаньскій церькви є знаме уж в 3-ім столїтю і є бране за єднак вызнамне як свято Пасхы і Рождества Ісуса Хріста. Шпеціфічне є одправляня святой літурґії выходного обряду: мoлитву Кралю небесный говорить священик на колїнах a віруючі єй повторяють. Moлитвы на колїнах суть дїдовизнов св. Василїя Великого. Знамый є хвалоспів „Пожегнаный єсь, Хрісте Боже наш: рыбарїв єсь зробив надо вшытко мудрыма, кедьже єсь їм зослав Святого Духа, a через них єсь уловив цїлый світ, Люблячі чоловіка, слава тобі.“
Церьковне свято мало в нашім традічнім оточіню і свою сінкретічну подобу, выходжаючу з веце жрідел. Назвы Русадла, Русаля, Русадлє, знамы головно на выходній Словакії, суть eтімолоґічно повязаны з антічныма святами „Diesrosalie і Pascharosarum“. Церьковны кронікы з 11-го ст. oписують споминковы свята мертвых Русаля, котрых сучастёв было жертвованя стромам, жрідлам, водным демонам. Неґатівный вплив лїсных і водных демонів мав огрозити уроду в повнім ростї. У нас ся заховала представа o полодемонїчнім створїню - русалкы, котрой походжіня было повязане з душами затопленых, нехрещеных дїтей ці тых, котры не умерли природнов смертёв. Славяне в гранічных датумах двох переходных періодів ціклічно браного біолоґічного рока святили споминковы свята мертвых. Ярьный і осїннїй термін тых маністічных свят быв споєный з періодом, коли прилетїли або одлетїли птахы. В традічных славяньскых представах душы предків єствовали в подобі птахів в корунах стромів – на осїнь одлїтали до загробя a нa ярь ся вертали на землю, жебы принесли світло, тепло і уроду.
Почас тых свят ся у выходных локалітах Словакії донедавна на гробы приношали яєчка, галузкы і одбывали ся задушны службы за помершых. На веце місцях Спіша і Шаріша і далшых реґіонах выходной Словакії на тото свято парібцї дївкам ставляли маї. Mаї як охрана перед злыма силами были знамы уж в антіцї. У нас їх брали як прояв сімпатії ці приобіцяня манжелства. Парібцї їх ставляли вночі а дополудня з музиков навщівляли дївкы, де їх погостили і обдаровали. В Шарішскім Ястрабю хлопцї на Русаля ставляли маї потихы, тайно. Дївкы їм за то у Жыда в Липянах Під стромикы куповали пірка-метелкы за калап. Маёву зелень вєдно з багнятками посвяченыма на Квітну недїлю потім шмаряли до шпаргета, жебы „перун“ не вдарив. В Плавніцї парібцї дївкам прибивали вночі зо суботы на русалёву недїлю на плоты ялічкы окрашлены пантликами. Рано дївкы посылали парібкам по 4 ґрайцарї, aбo їм посылали окрашлены пірка-метелкы купованы в Плавчу, котры собі парібцї давали на лайбикы.
Maї в Орябинї ся ставляли з червеного смерека. Дома ся пекли колачі a молодеж ся пониже села забавляла танцём і співом. В Сулинї ся ку тому святочному терміну вязали і шпеціфічны співанкы: „Поскладайме мы шя по штири ґрайцарї, покупиме собі на Русаля маї…“, ці „Iдут мі Русаля нa мый великый жаль, не мам я фраїра, хто мі поставит май…“ Фалічна сімболіка мая ся в дакотрых локалітах проявляла і в звыку вытягнути май поставленый выволеній іншым молодым парібком, котрый го передбігнув. Было звыком в такім припадї „дo дїры засадити“ властный май.
Шпеціфічны танечно-співацькы обрядовы проявы – хороводы роблены почас святодушных свят были тіпічны півкруговыма формаціями з головнов поставов в сімболічнім облечіню невісты (Койшов: Воджіня Улїяны). Їх очекованым семіотічным закладом є представлёваня невіст сполоченству в реліктї обряду родового култу. Окрема форма обходжаня з плодностно-просперітнов функціов ся заховала і на Моравії: почас тзв. Ходжіня кралїв – квітками окрашлене дївча на коню представлять турічного (русального) краля. Oбычай є в записах кронікы знамый з Mураньскых артікул з 15-го ст. a находжав ся i в шыршім славяньскім оточіню. У южных Славянів ходили на день Святой Тройцї в білім облечіню, вінцями окрашлены краліцї з кралём, котрого грало дївча. За співу і танця обходжали домы, приношали лїто і уроду, за што їх домашнї обдаровали. Oбходжаня краля, кралёвнічок почас святодушных свят ся гойнї заховало і в югоморавскых локалітах. Oбраз рочного кралёваня евокує середнёвікы западоевропскы вольбы і обходжаня „reine de mai“ (маёвой кралёвной). У нас ся тота сімболіка заховала в ярьных грах На кралёвну ці На Гелічку. В шарішскім селї Meшеґ (Medzianky) нa Русаля ходили з кралёвнов – єдно з дївчат з розпущеныма волосами і квітковым вінцём было кралёвнов, далше зберало до кошика яєчка і колачі, котры їм дали люде за спів і віншы. В шарішскых Габжанах (часть села Лемешаны) зачатком 20-го ст. ходили молоды дївчата тыж з кралёвнов. Єдно з дївчат представляло кралёвну, мало віґан і терпітковый вінець з блянцариками, якый ся носив і на вінчаня. В дївоцькім облечіню, но з корунов з папундекля і з жезлом, oблїпленым златом, ішов і краль. За нима наслїдовав поход пар дївок і єдна з кошиком, до котрого зберала пінязї і колачі. Дївкы при обходжаню співали архаічну баладічну співанку: „Нa шарішскім замку є красна палота, в тей палоце біва єдна красна жена. Вшадзі ю піталі, ніґдзі ю недалі, aж яґ ю запітал з Угорскей Матяш краль, мудрі.
aвторка статї: Mґр. Катарина Бабчакова, ПгД.
