Великый піст, найвызначнїшый період перед великоднїма святами ся у віруючіх выходного обряду называть Свята Штиридцятніця. Затля што у римокатоликів ся Великый піст зачінать Попілёвов середов, Свята Штиридцятніця зачінать о три днї скорше, Чістым понедїльком по Сыропустній недїлї. Tримле до пятніцї перед Лазарёвов суботов, то є день перед Квітнов недїлёв. Піст быв сімболічнов очістов і приправов на свята Воскресенія Ісуса Хріста, і почас них платило аліменталне табу, але і заказ забав, танця і великой веселости. Oкремый є і літурґічный порядок в тім періодї: oд понедїлька до пятніцї ся не одправляють святы літурґії, але лем вечурнї, утренї і молитвы часослова, а окремы недїлї мають шпеціфічне заміряня.
В половинї посту ґрекокатолици святять Крестопоклонну недїлю, котра є третёв в постї. Почас цїлой ночі по Великім славослові ці на ранній утренї священик в святочнім супроводї із свічками выносить із святынї северныма дверями до середины храму крест прикрашеный вічнозеленым лавром і квітками почас співу Слава во вышнїм Богу. Потім ся крест із штирёх боків обкурює кадилом і співать ся Спаси Господи люди твоя. На літурґії ся співать Хресту твоєму покланяєм ся, Владыко і тота часть молитвы з великодной утренї є знама уж в 9-ім столітю. Хрест на тім місцї оставать почас цїлого тыждня а віруючі ся му, як сімболу і способу выкуплїня і перемогы, кланяють і цїлують го. Подля церьковных отцїв быв крест новым стромом жывота, стромом несмертельности, спасов віруючіх.
Наслїдуюча, четверта постна недїля, ся называть і Недїля „Laetare“ (з римокатолицькой антіфоны „Laetare Ierusalem“; Радуй ся Єрусалиме). Называть ся і Недїля руж ці Недїля матери. Є першов недїлёв по серединї посту і звыразнює надїю на спасу і повзбуджіня на покаяня. В минулости ся в тоту недїлю могли одбывати і свадьбы, інакше в постї заказаны, служобници мали вольно і в тот день могли навщівити матери. Літурґічна фарба орнату католицькых священиків ся в тоту недїлю мінить з фіяловой на ружову, в костелах міг грати орґан a нa олтарях была квіткована окраса.
В церькви візантійского обряду ся святить як Недїля св. Яна Клімака а єй назва Ліствічник выходить з книгы Ліствіця (Ступінь почливости, ґр. Клімакс), в котрій тот святый представив 30 ступнїв духовного вступу ку Хрістови.
На Смертну недїлю, два тыжднї перед Великоднёв недїлёв, ся на западній і середній Словакії выношала соломяна фіґура звана Морена, Maрмурєна, Maрейн ці Кісель. Сімболізовала зиму, старобу, хвороты (враховано соціалной хвороты - стародївоцтва) i смерти. Tоты требало на ярь знiчіти. Oбычай є знамый скоро в цїлій Европі, найстаршы споминаня у нас ся находять в церьковных заказах з Прагы з р. 1366. Была облечена в частях позбераных лах, а по выношаню із села была спалена і пущена долов водов. Выношали єй молоды дївкы, носителькы нового жывота. Наприклад на Замаґурю ся на Чорну недїлю ішло до церькви і в чорнім облечіню.
Субота перед Квітнов недїлёв ся называть Лазарёва субота. Є хрістіаньскым святом, при котрім ся святить приход Ісуса до Бетанії, де воскрес з мертвых свого приятеля Лазаря, як сімбол будучого воскресенія людей і перемогы Хріста над смертёв. Свята ся традічно святять уж в їх передвечур (з антікы походжаючій звык славити тзв. віґілію свята). У віруючіх выходного обряду ся свято зачінать в пятніцю вечур літурґійов допереду посвяченых дарів. На Квітну недїлю ся по святочній утренї одправлять літурґія святого Яна Златоустого.
Лазарёва субота мать вызначне поставлїня наприклад і у православных віруючіх на Балканї. В традічнім оточіню булгарьского і сербского села ся в тых днях одбывали обряды записаны в Репрезентатівнім списку нематеріалной културной дїдовизны людства UNESCO під назвов Лазарїв день і Цвітніця. На Лазарїв день (Лазарёва субота) ся лазарькы, молоды слободны дївчата по досягнутю поглавной зрїлости, oблечены в святочных лахах з квітками і вінцями на голові, ся скоро рано выбрали на шпацір – навщіву вшыткых домів в селі. Робили ся архаічны обрядовы формы танця і співанок з текстами із сімболіков любви, манжелства, плодности і здравя, жебы принесли родинам пожегнаня на цїлый рік. Лазарїв день є часто першов нагодов про молоды дївкы облечі собі цїлый святочный традічный крой своёй области. Дївчата творили ґрупы по шість аж вісем, а тоты, котры уж добрї знали співанкы і обряд, называли ся куміцями (водителькы, „кумы“). Скоро рано на Цвітніцю (Квітна недїля) iшли молоды дївкы, котры были в суботу лазарьками, ку найблизшому потоку і глядали місце, де є тиха вода. Кажде молоде дївча клало фалаток хлїба на кущок верьбовой скоры і охабило го плавати по водї. Дївчата, котрых скора з хлїбом плавала найдале, ставали ся новыма куміцями.
Квітна недїля є в традіції выходного обряду єдным з Божых свят і творить двоїте свято з попереднёв Лазарёвов суботов. Квітна недїля, тыждень перед великоднёв Недїлёв Пасхы/Недїлёв Воскресенія, є святом припоминаючім святочный приход Ісуса до Єрусалима.
Назву свята сімболізують квіткы, котрыма суть прикрашены храмы, aлe i квітнучі багнятка, котры ся по посвячіню роздавають віруючім на ранных літурґіях, а припоминають палмовы галузкы, з котрыма люде вітали Ісуса в Єрусалимі. Квітнов недїлёв в церькви западного обряду зачінать Великый тыждень, затля што у ґрекокатоликів і православных тот день є сучастёв Великого тыждня.
В римокатолицькій церькви ся в тоту Недїлю утерпіня Господа літурґія, на котрій ся подобно як у євангеликів чітають пашії, зачінать святочнов процесіёв. На зачатку богослужеб священик молитвами, кадилом і свяченов водов посвятив розвиваючі ся верьбовы галузкы (багнятка, багнїткы), котры собі віруючі несли домів, закладали їх за іконы, хосновали на охрану, при лїчіню і под. В традічных представах посвячіня обрядовых предметів кумулує їх просперіту і aпотропайну силу. Галузкы багняток, лїскы ці верьбы розношали по домах малы дїти і дївкы, даґде были і сучастёв хороводных ціклів (напр. в шарішскых Лічартовцях дївчата по скончіню хороводу задзёбовали галузкы до поля на забезпечіня уроды і єй охрану). Як была буря клали їх на охрану до облака або шмаряли до огня і хосновали при лїчіню (oбкурёваня болячого горла) і як першый раз выгнали статок на Юрія (нa Дзура). На западній Словакії на Квітну недїлю ся робило обходжаня з лїтечком (маїк, галузка, гаїк, лесола ці лїтечко), з молодым верьшком стромика, котрый быв прикрашеный пантлічками і выдутыма шкарупками з яєчок, сімболїв зновазроджіня, яри і плодности. Даґде (напр. Замутов на вышнїм Земплінї) ся на Квітну недїлю даколи вели хороводы, найархаічнїша сучасть нашого танечного репертоару. Mолоды дївкы по досягнутю поглавной зрїлости ходили в недїлю по селї співаючі в святочнім облечіню, вытваряли інтересны просторовы формы бран, мостїв і кругів в неперерывнім ланцёвім колобігу молодой плодотворной силы, презентуючі тото перед очами навколостоячіх і пробуджаючі ці сімболізуючі і силу росту в природї.
Звыкы на Квітну недїлю были сінкретічнов сімбіозов хрістіаньского свята і обрядовых обходжань обысть з цїлём імітатівно принести нову ярьну „силу росту“ цїлій громадї.
aвторка статї: Mґр. Катарина Бабчакова, ПгД.
